Голодомор и стокгольмский синдром

 

...

Дніпропетровська дослідниця Голодомору, філолог і культуролог Ірина Рева розповідає про розмову з дідусем, родину якого в 1930-х роках розкуркулили, відібравши все зерно. Його батька арештували, а мати, не маючи чим прогодувати дітей, відвела їх на базар і залишила там, сподіваючись на чудо.

"Слухаючи це все, я була впевнена, що там ніякого стокгольмського синдрому, ніякої симпатії до влади бути не може. Але потім він каже: "Але я комуніст. І я вважаю, що комуністи до влади ще прийдуть", - розповідає пані Рева, яка представила в Києво-Могилянській академії свою книжку "По той бік себе" про соціально-психологічні наслідки Голодомору.

Дослідження написане у співпраці з істориками, психологами, психіатрами і психотерапевтами, каже автор.

"Про феномен любові жертв тоталітарного режиму до агресора ми можемо говорити, згадавши, наприклад, всенародний плач людей за Сталіним", - додає дослідниця.

За її словами, в українців, що жили в сталінську епоху, були всі чотири необхідні умови для проявів стокгольмського синдрому. Йдеться про загрозу фізичному виживанню, віру в добрі наміри агресора, ізоляцію жертви і сприйняття світу очима агресора.

Збіднілий генотип

З цим погоджується й історик та економіст Володимир Панченко, директор Інституту суспільних досліджень. Довівши жертву до повного виснаження і монополізувавши інформаційний простір, у неї можна викликати "абсолютно іншу хімію мозку", коли людина за найменший прояв доброти агресора починає відчувати до нього неадекватну вдячність, каже науковець.

"Найголовніше було для цих "психотерапевтів" з НКВД – викликати ідентифікацію своїх думок з думками агресора", - додає пан Панченко.

До цього ж підключається і фрейдистський комплекс патерналізму, коли в постаті Сталіна вбачають батька. За таких умов жертва починає сприймати за агресора того, хто бореться зі справжнім агресором, додає експерт. І робить припущення: саме любов до агресора, можливо, є причиною нинішньої неконкурентноздатності України.

Те, що Голодомор викликав "дуже суттєву різницю у психоментальнмоу стані суспільства", визнає й історик Людмила Гриневич, керівник Центру досліджень Голодомору при Києво-Могилянській академії.

Сплеск українофобських настроїв серед тих українців, які пережили Голод, за її словами, має просте пояснення: "Бути українцем – небезпечно для життя".

Однак психологію українців могли змінити й інші, суто біологічні причини, викликані Голодомором, припускає психолог Тетяна Воропаєва з Центру українознавства при КНУ ім. Тараса Шевченка.

У психології триває вічна дискусія про те, що має вирішальні наслідки для виховання: вроджені чи набуті чинники, розповідає психолог. Генетично успадковується темперамент людини і певні схеми поведінки, а на них згодом нашаровується характер і мотиви вчинків особи, каже вона.

"Коли в тому чи іншому поколінні скосили, як траву, людей, які є суб’єктними (активними, свідомими свого "Я" – Ред.), які є холериками, сангвініками, які є наступальними, хоробрими і т.д., то, звичайно, цей генотип уже збіднів", - каже експерт. І додає: "Біологічний чинник дуже сильний".

Риси особистості, які визначають її поведінку

Неадекватна самооцінка

65% - основна група(ті, хто пережив Голодомор)
46% - контрольна група (жили там, де Голодомору не було)
Низький рівень самореалізації та прагнення до самовираження

69%
35%

Низька віра в ефективність своїх дій 57%
17%

Низький рівень завдань, які людина ставить перед собою

66%
33%

Наявність радянських стереотипів ("бути як усі", "не бути націоналістом")

75%
23%
Схильність до конформізму: 75%
20%

Домінування поведінкових тенденцій до уникання

60%
21%
Наявність "втечі від реальності" 52%
33%
Джерело: Центр українознавства КНУ ім. Т.Шевченка, 2003-2008 рр. Обстежено 1000 громадян України, яким у 1932-1933 рр. було від 1 до 7 років. 500 із них жили на теренах, де був Голодомор (основна група), і 500 – на українській етнічній території, яку Голодомор не зачепив (контрольна група). Кількість міських і сільських мешканців в обох групах однакова.

"Страх і ненависть"

Говорити про стокгольмський синдром на рівні всієї країни, тим паче, після зміни кількох поколінь після Голодомору – політично і науково неконструктивно, вважає історик Владислав Гриневич з Інституту політичних і етнонаціональних досліджень НАН України.

Українське суспільство – не лише постгеноцидне, але й постколоніальне, каже експерт, і спроба втиснути складні соціальні процеси в "тісні рамки стокгольмського синдрому" - дещо спрощений підхід до проблеми.

Крім того, відзначає науковець, українці зовсім не виявляли масової приязні до радянської влади, а, скоріше, навпаки – терор викликав опір, і на початку війни селянство проявило масову нелояльність до влади.

Пан Гриневич розповів історію, почуту від старшого чоловіка, який у 1953 році був школярем і, повертаючись з уроків додому, разом з усіма оплакував смерть Сталіна.

"Мати стоїть біля хати, порається, і каже: "Чому ти там ревеш?" А він каже: "Сталін помер". Мати подивилася по боках, чи нема нікого з сусідів, і так йому дала, що той ще більше став плакати і питає маму: "За що? За що?". А та каже: "Щоб задурно не ревів".

Українське суспільство усвідомлювало, що це був штучний голод, спровокований владою, щоб знищити селянство, каже пан Гриневич.

"До цієї влади був страх і стійка ненависть – а це не стокгольмський синдром", - додає експерт.

З ним погоджується й професор Роман Сербин з Квебекського університету в Монреалі, політолог, історик і дослідник Голодомору. Говорити про стокгольмський синдром можна тоді, коли жертва опинилася на волі, вважає він, чого не скажеш про українців епохи тоталітаризму.

Він також відзначив, що у єврейської нації, яка пережила Голокост, немає й сліду стокгольмського синдрому.

Однак, за словами Володимира Панченка, ситуація євреїв і українців докорінно відрізняється – хоча б тим, що у випадку Голокосту агресорів було публічно покарано.

Як лікуватися?

До порівняння Голодомору і Голокосту вдається й історик Людмила Гриневич, однак в іншому аспекті. Аналіз наслідків Голокосту свідчить про те, що багато людей, які стали свідками і жертвами тортур, всупереч усьому зуміли виховати в собі нове прагнення до життя та розвинути ділову і суспільну активність, каже вона.

"Внаслідок Голодомору українське суспільство не втратило соціальної активності, яка, можливо, перейшла в приховану форму", - оптимістично припускає пані Гриневич. Однак додає, що нинішнє суспільство все ж слід оцінювати як "постгеноцидне і хворе".

"І ми надто мало знаємо про те, що саме нам слід лікувати", - додає історик.

Соціальний стокгольмський синдром лікується так само, як особистий – разом з досвідченим психологом, припускає Володимир Панченко з Інституту суспільних досліджень. Щоб позбутися депресії та агресії, українському суспільству потрібно заглибитися в проблему Голодомору, а не уникати її, а тоді знайти з неї вихід.

"Ми ще не винайшли спосіб лікування для всіх 45 мільйонів, але ми над цим працюємо", - каже він.

А історик Роман Сербин додає: "В суспільстві лікує школа".

Взято из http://www.bbc.co.uk/ukrainian/science/2...

 

Добавить комментарий

Comments system Cackle