7 жіночих поглядів на науку і своє місце у ній

 

11 лютого відзначається Міжнародний день жінок та дівчат у науці. З цієї нагоди ми підготували 7 експрес-інтерв’ю українських жінок-науковців щодо їхніх мотивів наукової діяльності, перспектив дослідницької кар’єри та викликів, з якими вони стикаються…

Дослідниці гендерної тематики і ті, кому знання про існування «жіночого» дня у науці було новинкою, фізики та «лірики», ті, чий список публікацій наближується до безкінечності і аспірантки-початківці. Розумні, креативні, витончені…пропонуємо вашій увазі 7 жіночих поглядів на науку і своє місце у ній.

 

Катерина Кобченко
кандидатка історичних наук, співробітниця Київського
національного університету ім. Тараса Шевченка

Як ви оцінюєюте представленість жінок в українській науці?

Жінки в українській науці не губляться на загальному тлі. Є навіть галузь, яку можна назвати «жіночим царством» – це філологія. Але це єдиний, унікальний приклад. У гуманітарних науках існує гендерний паритет. У математиці і природничих науках переважають чоловіки, але й там є гучні жіночі імена.

Існує упередження, що жінок у науці багато, але на керівних позиціях їх знайти нелегко. Як ви його прокоментуєте?

Статистика свідчить, що це не зовсім упередження. На рівні кандидатів наук кількість чоловіків і жінок співставна. Серед докторів наук, чоловіків уже більше. Це, перш за все, повʼязано з родинними обставинами. На керівних адміністративних посадах також домінують чоловіки. Якщо проаналізувати університети, то серед ректорів і деканів здебільшого чоловіки, а жінки обіймають посади їхніх заступників.

Які специфічні проблеми жінок-науковців ви б виокремили?

Перш за все, це складність поєднувати роботу і догляд за малими дітьми. Цю проблему можливо подолати шляхом дистанційної праці або через створення умов по догляду за дитиною за основним місцем роботи. Тут доречно запозичувати закордонний досвід, де при університетах є дитячі садки для дітей співробітників. Також там практикується гнучкий графік роботи для жінок-вчених з малими дітьми, аби вони не переривали карʼєри. Адже науковий світ рухається дуже швидко, і два роки сидіння вдома – достатньо, щоб відстати від загальної динаміки.

Ще одна проблема – це гендерні стереотипи, які побутують у колі чоловіків, щодо ролі жінки у науці, і суспільстві загалом. Вони часто породжують у жінок відчуття психологічного дискомфорту. Сексизм, на жаль є у науковій сфері, хоча він не завжди явний.

А чи є якісь додаткові можливості для жінок у науці?

Так, звичайно, є програми підтримки дослідниць, вони переважно закордонні. У західних університетах є спеціальні посадові особи, відповідальні за дотримання гендерного балансу. І цей досвід також варто запозичувати.

Чи відомі вам обʼєднання жінок у науці?

Я маю членство у двох таких громадських організаціях. Це організація «Жінки у науці». Вона діє більше 10 років і є київським міським обʼєднанням. Її очолює доктор біологічних наук, Віра Михайлівна Троян. Організація провела потужний моніторинг жінок-науковців Києва.

Друга організація – це Українська асоціація дослідників жіночої історії (УАДЖІ) http://www.womenhistory.org.ua . Це професійне обʼєднання істориків, які значну частину своїх наукових інтересів та освітньої діяльності зосереджують на дослідженні та/або викладанні жіночої та гендерної історії; вивчають жінок, їх права, їх повсякдення, їх сприйняття від традиційної культури до сучасності. Її очолює Оксана Кісь, старша наукова співробітниця Інституту народознавства НАН України. УАДЖІ відкрита для чоловіків, але на сьогодні за складом організація є жіночою.

 

 

Жанна Гуменюк-Сычевская
кандидат физико-математических наук, старший научный сотрудник
Института физики полупроводников им. В. Е. Лашкарева

Что вас мотивировало заняться наукой?

Я, наверное, выросла в то время, когда все было для детей более предопределено и дети были более инфантильны к моменту окончания школы. Учиться мне было легко, а родители у меня были ученые-технари, поэтому выбора, куда поступать, у меня особенно не было. Нет, все-таки был: мне к моменту окончания школы предложили идти в танцовщицы варьете ресторана «Метро», где обещали «нормальную зарплату и большой выбор выгодных мужей». Но для меня, как для серьезной школьной отличницы, это не выглядело заманчивым.

Поэтому я без проблем поступила на радиофизический факультет КГУ. Там обещали диплом с красивой формулировкой не педагог, а инженер-исследователь. И меня это подкупило. Дальше оказалось, что на курсе у нас всего процентов 10 % барышень, а когда мы с подружкой собрались идти на кафедру квантовой радиофизики, из эфира стали доноситься вопли, что у них там уже много лет барышень не было. Но мы решили особо по этому поводу не переживать и оказались вдвоем в чисто мужском коллективе. Было весело, хотя имело некую специфику, но это приучило меня не смущаться и чувствовать себя на равных со всеми коллегами.  

Дальше, когда настало время делать диплом, я нашла себе очень необычного научного руководителя. Его нельзя было сравнить ни с одним из университетских преподавателей с их отдаленными от жизни лекциями. Он был молод, красив, потрясающе умен, и носил загадочное звание «Снежный барс». Мы хорошо дополняли друг друга: он придумывал всякие сложные модели, а я программировала и рассчитывала. И в этот момент у меня появился бешенный драйв! Я почувствовала, что физика вещь очень азартная, яркая и жизненная. Мы оба готовы были работать по ночам, во время экзаменационной сессии и на каникулах. И у нас хорошо получалось! И это был один из уникальных периодов моей жизни, что я многому научилась у этого человека в это время.

Думаю, что ключевым звеном в этом были эмоции. То есть, когда задействованы положительные эмоции, учишься очень быстро и с удовольствием!

У вас в основном мужской коллектив? Женщина-физик – это исключение или частое явление?

В общем, нет. Девушки у нас в отделе преимущественно технологи и химики. Но это не правило и не исключение, просто у нас так организован рабочий процесс. А у меня такая работа, что я общаюсь в основном с мужской частью нашего коллектива.

Женщина -физик? Да, если она этого хочет и видит в себе силы и ей это интересно. А дальше всплывают наслоения стереотипов, дефектов воспитания и комплексов. Мне это напоминает ситуацию с нынешними детьми, которые независимо от наследственности и умственных способностей начинают где-то во втором классе рассуждать на тему: «Меня математика и физика не интересуют, потому что я – прирожденный гуманитарий!(хотя еще сам не знаю, что это такое;))». Это все возникает из-за недостатков преподавания и отсутствия понимания вопроса. Как только ты начинаешь что-то в этой области что-то понимать, ты начинаешь чувствовать в себе силы, и тебе может быть станет это интересно. А если ты от этого отгораживаешься, ты никогда не узнаешь, нужно тебе это или нет. С тем же успехом можно отгораживаться от музыки, литературы, живописи, истории. И не научиться читать, видеть, слышать и двигаться. Таким образом, широта твоего видения мира определяет спектр твоих возможностей и желаний.

Существует ли гендерная дискриминация в науке? (возможно, скрытая)

Наверное, в силу своих внутренних убеждений и воспитания я не хочу участвовать ни в каком виде дискриминации ни по какому признаку. То есть я себе вижу работу так, что если ты взялся за нее, то ты должен ее делать. И здесь не должно быть никаких гендерных вопросов, а именно, никакого пренебрежения с одной стороны и никаких поблажек с другой. Просто даже в идеальном случае мы так устроены, что существуют некоторые гендерно-сопряженные особенности мыслительного процесса и организации работы. Поэтому надо это просто принимать как данность. Но принятие этого – это прежде всего вопрос общей культуры.

И в этом месте начинаешь думать об истории вопроса, и становится страшно. Вы знали, что к 1925 году в культурной Великобритании женщины не имели юридических прав не только на свое имущество, приобретенное до брака, а и на своих детей? Расставаясь с мужчиной или после его смерти, женщина не имела права на опеку над своими детьми, даже не имела права видеться с ними, если муж или его семья не позволяли. Я уже молчу о том, что депутаты парламента в 1913 году говорили, что женщины "не имеют достаточного интеллекта" и "сформированного характера", чтобы голосовать. Трудно представить, что все это было всего каких-то сто лет назад.

Поэтому надо срочно посмотреть фильм с Мерил Стрип «Суфражистки» о тех смелых женщинах, которых били, сажали в тюрьмы, увольняли с работы, где они работали по зарплате в разы меньше мужские, и унижали, благодаря которым мы сейчас имеем равные с мужчинами возможности в жизни.
Здесь, также как в истории с расовым равенством, можно только радоваться и удивляться, как люди своими силами способны быстро менять мир. Это с одной стороны повод для оптимизма и веры в светлое будущее, а с другой стороны возникают опасения в неустойчивости этого вектора мирового прогресса. Поэтому, наверное, это остается проблемой, и над ней надо всем сообща работать.

Кто главный в вашей семье ученых?

Первое, что рвется наружу, это восклицание: «Конечно я!» Смех в зале!Конечно же нет. Я вообще не знаю, как это можно всерьез обсуждать. Главенство в семье – это не вопрос о должностях и почетных званиях, а вопрос взаимного приятия и взаимодействия. То есть, можешь себя трижды считать самым главным, самым умным или самым красивым, если это не принимает твой партнер, то твое мнение о себе ты можешь оставить при себе. С другой стороны, если ты способен что-то взять на себя ради взаимного блага, то ты это делаешь, за это отвечаешь в данное время и можешь себя здесь считать главным ровно до того момента, пока тебя это устраивает.

Но это подразумевает также, что твой партнер не будет ожидать от тебя вечного исполнения добровольно взятой на себя обязанности, не будет от нее отгораживаться и считать существующее мироустройство незыблемым. Поэтому семья подразумевает понимание и взаимодействие. И если равновесие нарушается, то всегда у каждого из вас возникает альтернатива или подстроиться под партнера, или расстаться.

 

 

Ірина Дегтярьова
кандидат філологічних наук, докторант ДРІДУ НАДУ, Рада молодих
вчених Дніпропетровської області

Що вас особисто мотивувало займатись наукою?

Я люблю інтелектуальну діяльність, динаміку і рух, люблю творчість і дискусії. Люблю, коли твоя діяльність тебе надихає, дає крила і радість, коли твоє слово для когось щось важить. Кожна людина, обираючи професію, має шукати свій шлях, своє місце в житті своє покликання. Для мене наукова діяльність, академічна навіть у широкому сенсі – це моє місце, мені тут комфортно, це постійні нові горизонти, постійні нові цілі, нові дедлайни, постійна динаміка, нові люди, нові можливості.

Кого більше у вашій галузі серед науковців – чоловіків чи жінок?

Важко сказати. Як науковець, спробую підійти до питання диференційовано. В академічному світі  прийнято виділяти багато типів шляхів кар’єрного розвитку і дивитися, як варіюється кількість жінок-чоловіків, якщо поглянути на 2 типи керівника і не-керівника. Безперечно, серед керівників, професорів, топ-учених домінують чоловіки. Конкурувати жінкам і чоловікам у цій сфері дуже важко, бо все-таки ще існує якесь упереджене ставлення до жінки в науці. Чоловіка сприймають більше за його професійними якостями, а жінку завжди сприймають насамперед як жінку. Але жіночі якості (гнучкість, толерантність, старанність, комунікабельність) відіграють дуже важливу роль.

Як фахівець у сфері філологічних наук, скажу, що жінок, безперечно, більше, але на керівних посадах і кафедр, і деканів, і ректорів, і директорів спеціалізованих інститутів частіше можна побачити саме чоловіків!

У сфері державного управління, на мою думку, панує гендерна рівність, і на керівних посадах, і на науково-педагогічних кількість чоловіків і жінок врівноважена. Були навіть пані Президенти Національної академії державного управління при Президентові України!

Чи існує протистояння родина VS наукова кар’єра?

Я вважаю, що таким чином формулювати питання на протистоянні двох важливих сфер життя людини не можна.Ніколи не має бути вибору між тим або іншим! Людина повинна жити повним життям, вона має себе реалізувати – свою енергію, свій потенціал, свої таланти. Людина має бути щасливою! Чи можливо бути успішною у науці та родинному житті – мабуть це залишить від тієї людини, яка поруч.

Наукова діяльність досить специфічна – це такі постійні long-term goals, багато стресу, результатів роботи може бути непомітно одразу, бо діє накопичувальний ефект, щоб бути добрим науковцем, треба бути в середовищі, а то мобільність, конференції, проекти, різні поїздки і т.п. Звичайно, від партнера потрібна підтримка та допомога – фізична, моральна, матеріальна. Якщо вона є, родина буде щасливою, якщо ж немає – або розлучення, або зупинка на певному рівні.

Я переконана, усе поєднати можна! Було б бажання і однаково сильна мотивація до успішної кар’єри та повноцінного особистого щастя!

 

 

Марина Матвеева
доктор технических наук, профессор, академик высшей школы,
Национальная металлургическая академия Украины.

Что вас мотивировало заниматься наукой?

Мне это нравится и интересно, даже не знаю, как по-другому ответить.

У вас довольно «неженская» профессия – литейщик, скажите, пожалуйста, не встречали ли вы со стороны мужчин нездоровой конкуренции и обвинений в том, что это дело вам не по плечу?

Мужчины-литейщики – это, прежде всего, поддержка и опора. Я очень довольна своими коллегами и обвинений или косых взглядов от них из-за того, что я женщина, я никогда не встречала. Отношение ко мне всегда как к коллеге, а не как к «слабому полу». Если конкуренция и есть, то это конкуренция научная, а не гендерная.

А какие трудности есть в том, чтобы руководить и направлять студенческий мужской коллектив?

Во-первых, у нас студенческие группы сейчас приблизительно 50/50 – ребята и девушки. В литейном производстве есть много видов работы, с которыми великолепно справляются женщины (металловедение, химический анализ структруры, ювелирное и художественное литье, проектирование отливок). В целом, воспитывать студенчество сложно. Это уже сформировавшиеся личности. Необходимо заинтересовывать, быть партнером в диалоге.

 

 

Александра Ромашко
кандидат исторических наук, доцент кафедры историографии,
источниковедения и архивоведения Днепропетровского
национального университета имени Олеся Гончара

Каковы были ваши мотивы для начала научной деятельности?

Сначала все шло «по накатанному» - родители-археологи, экспедиции с детства, университет, ист.фак, аспирантура, потом - «втянуло». Поняла, что интересней всего мне рефлексировать над своими идеями, а это и есть основа научной деятельности.

Археология – наука женская, или мужская?

Однозначно, археология – мужская наука! Археолог-практик работает в поле, работает физически. Парням переносить полевые условия проще. Конечно, есть девочки которые копают, как говорят в народе, «как бульдозер» - но это исключения.

Мужчинам-археологам легче построить межличностные отношения. Выпили кружку чая (или чего другого), обсудили неспешно – пошла работа. Женщину за кружку «чего другого» могут и осудить. Женщина в археологии должна быть с мощным внутренним стержнем, с четким позиционированием себя как профессионала.

Кроме того, есть проблемы в плане построения семьи. Не каждый муж позволит, чтоб его жена была полгода в поле в компании с другими мужчинами.

Хотя, все вышесказанное касается, в осноном, полевой археологии. В теоретической археологии различий нет.

Знакомы ли вам специальные возможности для женщин в науке?

По крайней мере мне, о привелегиях женскому полу не известно. Все на общих основаниях, все по-честному.

 

 

Марія Рибак
аспірантка Інституту молекулярної біології
та генетики НАН України

Що мотивує дівчат і особисто вас йти в науку?

Моя найбільша мотивація – пізнавати нове. А наука власне не тільки сприяє цьому, а ще й дозволяє розкрити свої творчі таланти та долучитись до маленьких відкриттів Наука для дівчат – це чудова спроба реалізувати свій інтелектуальний потенціал і бути на рівні.

Кого більше у вас у відділі - чоловіків чи жінок?

У нашому відділі, на диво, жінок більше – близько 70%.

Чи є якісь суто жіночі проблеми у дівчат-науковців?

А куди ж без них Проблеми виникають тоді, коли доводиться обирати між створенням сім’ї та розвитком кар’єри. Балансувати між цими полюсами дійсно доволі важко, проте можливо.

Чи є якісь додаткові можливості для жінок у вашій галузі (може, гендерно орієнтовані гранти?)

В останні 5-7 років у сфері молекулярної біології та біохімії набули популярності спеціальні гранти на підтримку лекцій, стажувань та навчання для вчених-жінок за підтримки Європейської молекулярно-біологічної організації (EMBO) та Біохімічного товариства (FEBS), а також з’явились щорічні нагороди для найуспішніших в науці (The FEBS/EMBO Women in Science Award). Історії переможців надихають і додають стимулу в наукових горизонтах.

 

 

Евгения Солдатенко
аспирантка Национального горного
университета и Университета Пуатье

Что вас мотивировало выбрать научную стезю?

Так получилось, что наука у меня «в крови». Папа - кандидат геологических наук. Хотя явной мечты связать свою жизнь с геологией не было до 4-го курса университета. Решающими факторами стали: участие в конкурсе Завтра.ЮА, где необходимо было написать научную работу, + желание учиться во Франции (оно появилось ещё в детстве) + признание моего дипломного руководителя по магистрскому диплому в том, что я хорошо формулирую научные мысли)

Геология-женское дело, или занятие для суровых мужчин?

Геология, и я бы обобщила - Науки о Земле - это внегендерная дисциплина.  Стереотипы о бородатых мужчинах-геологах с молотком остаются лишь стереотипами, хотя в экспедициях мужская половина геологов часто выглядит именно так. Борода сейчас в моде, так что это даже плюс для промоушена нашей специальности. На мой взгляд, женщины, занимающиеся научными исследованиями в науках о Земле, привносят свой творческий подход и креативное мышление в, поистине, творческую и креативную науку.

Есть ли специфические «женские» проблемы в науке?

Занимаясь наукой в основном во Франции, я перестала ощущать какие либо различия в отношении к девушкам в науке и к парням в науке. В этом вопросе, знаменитое французское равенство как нельзя кстати. Специфические женские проблемы - трудно сказать. В голову приходит только одна - иногда бывает сложновато таскать большие образцы горных пород на экспедициях и перевозить 30 кг камней в самолёте!

Как чувствуют себя женщины-ученые во Франции и в Украине?

Лично моё самоощущение как женщины в науке - я себя ощущаю одинаково комфортно и в Украине, и во Франции. научные проблемы и трудности, встречающиеся в Украине, я бы скорее назвала общими (недостаточное финансирование, отсутствие оборудования, спорные требованя для защиты диссертации). Тут сложно и мужчинам и женщинам в одинаковой степени.
 

Интервью провела
Валерия Лавренко

 

Добавить комментарий