Математики Олександр Пипка та Вікторія Ящук про Премію Президента, аналогії між алгебричними структурами та повсякденним життям та проблеми мотивації вчених

 

Сьогодні ми повертаємося до досвіду розмов з молодими науковцями, які користуються можливостями отримання грантів, державних премій та нагород, проходження стажувань у провідних дослідницьких установах України та світу.

Наразі нам люб’язно приділили час лауреати Премії Президента України для молодих вчених 2020 р.:

  • Пипка Олександр – завідувач кафедри геометрії і алгебри механіко-математичного факультету Дніпровського національного університету імені Олеся Гончара, д-р фіз.-мат. наук, доцент.
  • Ящук Вікторія – доцентка кафедри геометрії і алгебри механіко-математичного факультету, докторка філософії за спеціальністю «Математика», які отримали премію за дослідження «Вивчення алгебричних структур за властивостями їх природних підструктур».

 

 

Яким був шлях до президентської премії? Протягом скількох років проводилися дослідження?

Вікторія: Шлях до президентської премії – це результат продуктивної наукової діяльності, яка була з одного боку дуже цікавою і захоплюючою, а з іншого – важкою роботою. Дослідження проводились близько 5 років. Премія – це гідна проміжна оцінка нашої роботи, те, чого ми прагнули, а також ще одна «сходинка» на шляху до подальших успіхів.

Олександр: Насправді, тут відповідь неоднозначна. З одного боку, 2010 року у мене була опублікована перша наукова стаття у співавторстві з моїм науковим керівником Леонідом Андрійовичем Курдаченком та нашим колегою із Національного університету Лос Анджелеса Ігорем Яковлевичем Субботіним. На здобуття премії Президента України ми мали право подавати результати, опубліковані максимум у 2018 році (вимога конкурсу – публікації повинні бути опубліковані за рік до подачі документів). Отже, відповідь – 8 років. З іншого боку, якщо врахувати, що над деякими задачами, розв'язання яких, до речі, увійшли до цієї першої статті, я почав працювати ще під час написання магістерської роботи, то відповідь – 10 років. Нарешті, можна й глобально до цього питання підійти – все життя, 33 роки. А далі – кому яка відповідь більше подобається.

Якщо говорити про шлях (який традиційно тернистий і непростий), то він досить стандартний для здобутків такого характеру: бакалаврат, магістратура, аспірантура, кандидатська дисертація, звання доцента і нарешті докторська дисертація.

 

Як вам вдалося налагодити партнерські стосунки у вашому колективі?

Олександр: Тут все дуже просто. Ми обидва є учнями Л.А. Курдаченка. Якщо говорити про конкретні задачі, якими займався я, і якими займалася Вікторія, то вони досить різні. Але їх спрямованість і взагалі проблематика абсолютно однакові.

Вікторія: Проаналізувавши, які питання були розглянуті у наших публікаціях, ми дійшли висновку, що можемо об'єднати наші зусилля і подати спільну заявку на здобуття премії, що звісно збільшувало наші шанси.

 

Чи були якісь перешкоди на шляху до перемоги, хибні гіпотези, нестача коштів чи щось інше?

Олександр: Відразу скажу про кошти. Ми з Вікторією є представниками фундаментальної (інакше кажучи – теоретичної) математики. Максимум, що мені іноді потрібно, то це увімкнути комп'ютер, написати якийсь код програми та провести математичний експеримент, або знайти за допомогою цієї програми якийсь математичний об'єкт зі специфічними властивостями. Для всього іншого (як би банально це не виглядало) мені достатньо мати папір та ручку. Мабуть єдине, на що у теорії я міг би витратити кошти, – це придбання статей чи монографій в Інтернеті, які мені необхідні для наукових досліджень. Але у наш час існують різні дієві способи отримати електронну версію тієї чи іншої наукової публікації, тому і тут я не особливо вибагливий. А наявність більш-менш пристойного комп'ютера в наш час є абсолютно нормальним, і не вимагає від його власника бути математиком-теоретиком. Отже, на жаль, чи на щастя, ми не залежимо від наявності матеріалів, реагентів, коштовного та рідкісного обладнання чи чогось іншого.

Вікторія: Що стосується перешкод на шляху до одержаних результатів, то без них про наукові дослідження високого ґатунку годі й говорити. Звісно, що вони були, і були досить часто. Простіше жити, коли ти знаєш, яку теорему тобі потрібно довести (хоча б приблизно), чи який математичний об'єкт знайти. Інша історія – коли ти цього не знаєш. І ось тут починається найцікавіше, бо ти уявлення не маєш, куди тебе заведе ця математика. Помилки – це невід'ємна частина творчого процесу. І взагалі, помилок не припускаються лише ті, хто нічого не робить. Але виявляти їх звісно потрібно якомога швидше.

 

І все ж таки: що криється за назвою роботи: «Вивчення алгебричних структур за властивостями їх природних підструктур»? Де результати дослідження можуть бути застосовані? І чи можна простою мовою передати суть того, що було зроблено?

Олександр: Незважаючи на захмарний рівень абстрактності фундаментальної математики (а переважна більшість людей саме так і вважає; хоча досить часто так воно і є), і на її насиченість специфічною (і при цьому іноді досить кумедною) термінологією, якусь більш-менш наглядну аналогію навести все ж можна. Уявімо, що людина (не обов'язково хвора) прийшла на прийом до лікаря. [Тільки не питайте, навіщо вона до нього прийшла. Просто так! Для того, щоб я зміг або хоча б спробував пояснити, що таке опис нескінченних груп чи неасоціативних алгебр над скінченними полями.]

Що лікар може встановити про цю людину досить легко? Наприклад, стать, мову, якою вона спілкується, зріст та вагу. Для більш ретельного обстеження лікарю вже потрібно використовувати якесь обладнання. За допомогою, наприклад, УЗД він вже може дослідити внутрішні органи, як вони функціонують, і яким чином вони взаємодіють з іншими органами, в кінці кінців чи всі органи на місці. А для ще більш складних досліджень вже потрібно використовувати якісь мікроскопи, реагенти і так далі. Після повного обстеження лікар може дати відповідь на питання, що собою являє цей організм, навівши його опис, характеристики чи особливості.

Так ось ми робимо майже те саме. Ми з Вікторією лікарі, а нашими пацієнтами є різні математичні об'єкти (групи, кільця, алгебри та ін.). Ми намагаємося дослідити їх будову: з яких частинок вони складаються, як ці частинки розміщені по відношенню до основного «організму» і як вони взаємодіють між собою, намагаємося встановити властивості та особливості як самого «організму», так і його складових частин. І чим детальніше буде такий опис, тим якісніше є сам результат.

Вікторія: Можна ще таку аналогію навести. Вона стосується досліджень іншого характеру. Наприклад, перед вами велика будівля. Як можна охарактеризувати цю будівлю? Можна висотою, можна кількістю поверхів, можна кількістю кімнат всередині, можна кількістю цеглин, які знадобились для її створення і так далі. Тобто одні й ті ж об'єкти можна описувати за допомогою різних характеристик. Так само і в наших дослідженнях, на одні й ті самі математичні об'єкти можна дивитись під різними кутами, і одержувати різні цікаві результати, які ілюструють і підкреслюють різнобарвність теоретичних досліджень.

Цих двох прикладів мабуть достатньо, щоб не перенавантажувати ні інтерв'юера, ні читачів. Саме за такі дослідження, результати яких містяться у певній кількісті наукових публікацій, і була присуджена премія Президента України.

Олександр: Що стосується застосування наших результатів, то тут ситуація дещо складніша. Я відразу відповім на питання, а потім спробую прояснити всю ситуацію. Ні, наші результати на сьогоднішній день не можна застосувати до конкретної прикладної задачі. На жаль, дехто час від часу закидає математикам-теоретикам, що вони одержують свої результати заради інших результатів, і так без зупинки рухаються, незрозуміло куди. Не можу сказати, що ми якось сильно ображаємося на таких людей, але певний дискомфорт все ж є. Дискомфорт від того, що фундаментальна математика по суті зробила світ таким, яким він є на сьогоднішній день (можете починати кидати в мене каміння), але це мало, хто бачить, відчуває, усвідомлює і розуміє. У свій час деякі відомі математики навіть хизувалися тим, що вони займаються дослідженнями у начебто «чистій» математиці, яку не можна прикласти до якихось конкретних проблем.

Знаєте, про яку «чисту» математику йшлося? Про теорію чисел. І що ми маємо сьогодні, декілька століть потому? Теорія чисел здійснила неоціненний внесок у такі розділи сучасного життя як, наприклад, криптографія та інформатика. Так звана теорія груп знайшла конкретні корисні застосування у фізиці та хімії. Прикладів можна навести дуже багато. Але ж чому таке ставлення до теоретичної математики сьогодні? Причин мабуть декілька, але основною я вважаю таку: фундаментальна наука (не лише математика) на сьогоднішній день значно випереджає прикладну. А оскільки сучасний світ здебільшого орієнтований на швидкий і конкретний результат, до якого можна доторкнутися, то і ставлення до фундаментальних досліджень відповідне. Хоча без розвитку фундаментальної науки подальший суттєвий розвиток неможливий. Це моя думка, моє переконання, і порушити його зараз навряд чи хто зможе.

 

Що собою являє премія в матеріальному плані?

Вікторія: Розмір премії – 40 тисяч гривень на весь колектив переможців. Тобто ми отримали по 20 тисяч.

 

Чи знімає вона хоча б частково матеріальні проблеми наукового колективу?

Вікторія: Частково знімає, але не в повному обсязі.

Олександр: Це майже риторичне питання. Я нікого не хочу звинувачувати, дорікати, ображати чи банально жалітися, не хочу займатися критиканством, тим більше, що у конкурсі я брав участь не заради коштів. Але все ж хочу прокоментувати дещо. Вважається, що «Премія Президента України для молодих вчених» – це найвища відзнака для молодого вченого. Дійсно, назва дуже солідна і гучна, а сама премія дійсно є дуже престижною. Але коли грошова винагорода за кількарічну роботу становить менше двох місячних окладів доцента, у моїй голові виникає певний дисонанс. Дуже сподіваюся, що майбутні лауреати цієї премії отримають більш відчутну винагороду за свої високі досягнення у науці.

 

Які зміни потрібні в менеджменті університету, у науці країни взагалі, щоб вам було комфортно як науковцю?

Вікторія: Чіткі перспективи наукової кар'єри і зрозумілі правила отримання коштів для стабільного фінансування наукових проектів; мобільність кадрів і швидкий обмін науковими ідеями між колективами; розумне за обсягом навантаження в університетах.

Олександр: Комфорт у всіх різний, і взагалі це поняття дуже відносне. Якщо говорити з точки зору нашого університету, то першим кроком до комфорту я вважаю банальну наявність часу на проведення наукових досліджень. Я не хочу зараз говорити про якісь очевидні речі, які на жаль стали невід'ємною частиною нашого життя, життя молодих науковців, які прагнуть все ж таки реалізувати свій потенціал, але та бюрократична прірва, яку створює сам університет, знищує на своєму шляху усе живе, що має хоча б якусь перспективу перерости у щось більше, ніж автоматичний виконувач паперової роботи. На сьогоднішній день значна частина науково-педагогічних працівників університету виконують обсяги роботи, які перевищуюсь усі адекватні норми і суперечать здоровому глузду.

Якщо припустити, що за таких умов ми все ж таки навчилися спати на декілька годин менше, то постає інше питання – заохочення за високі наукові досягнення. Мотивацію науковців потрібно підтримувати, і заохочення, хай і не дуже великі, однозначно задовольняють певні моральні потреби дослідників, особливо молодих. Це банально приємно! На щастя, у нашому університеті, завдячуючи проректору з наукової роботи Сергію Івановичу Оковитому такі заохочення є. Вони символічні, але він діє у тих межах, в яких може, хоча б з юридичної точки зору. Наприклад, близько 2-3 років тому в університеті були запроваджені нагороди нагрудними знаками «Науковець року» зі справжньою позолотою, яку отримують науковці за різні досягнення (високі наукові рейтинги, дострокові захисти докторських дисертацій, залучення коштів на наукові дослідження). Маю за честь бути нагородженим таким знаком, причому двічі. При чому, нагорода супроводжується виплатою премій за високі наукові показники і досягнення. І головне тут те, що йдеться не про декількох найбільш авторитетних та маститих вчених, а про декілька десятків нагороджених щороку. Це все одно мотивує, хто б що не говорив.

Тут доречним також буде навести плани С.І. Оковитого, які він анонсував перед виборами ректора нашого університету у грудні, щодо виплат за статті, опубліковані у журналах, які індексуються наукометричними базами даних Scopus та Web of Science, причому виплати досить відчутні. Останні 2 роки співробітники ДНУ публікують близько 250 статей, які індексуються у Scopus. Уявіть тільки, наскільки ці показники стануть вище за умови таких виплат. У свою чергу, це буде піднімати наш університет у різних рейтингах, в залежності від яких проводитиметься подальше фінансування ДНУ. Це комплексне питання, і саме такі дії можуть призвести до покращення не лише сектору науки, але й взагалі університету.

Якщо ж говорити про бажані зміни у масштабах країни, то я би лише хотів відмітити наступне. Розвиток України неможливий без розвитку науки. А розвиток науки можливий лише при поважному ставленні до науковців з відповідною оплатою їхньої праці та належними умовами провадження наукової діяльності. Чи це занадто для нас?..

 

Добавить комментарий

Comments system Cackle