Альберт Венгер про міжнародний історичний хакатон та діджиталізацію історії

 

Продовжуємо серію інтерв’ю з молодими науковцями, які скористалися можливостями здобуття грантів, отримували державні премії, міжнародні нагороди, реалізували дослідницькі проекти, що знайшли застосування у практичному житті. Сьогодні з нами на зв’язку представник соціально-гуманітарних наук, доцент кафедри всесвітньої історії Дніпровського національного університету імені Олеся Гончара Альберт Венгер. 

Альберт спільно з командою студентів та випускників історичного факультету здобув перемогу у ІІ Міжнародному історичному хаккатоні за участю 5 країн.

 

 

Розкажіть, будь ласка, що таке «історичний хаккатон»? Що дала вам перемога у ньому?

Мета міжнародного історичного хаккатону полягала у створенні проектів з діджиталізації історії. Загалом, у хаккатоні брали участь 15 команд, серед яких і команда з Дніпра, яка опинилася у складі переможців. Нам дали два місяці на реалізацію проекту і 3000 євро від Міністерства закордонних справ Німеччини для того, щоб підтримати його матеріально. Наш проект називався: «Безборонні жертви нацизму: знищення психічнохворих на Дніпропетровщині у часи окупації».  За підсумками двомісячної роботи нам вдалося створити сайт https://memoryvictims.com.ua/.

Сайт є багатомовним. Він містить матеріали наукових експедицій до Ігренської лікарні та лікарні у с. Дубовики. Наслідком підготовчої роботи стало партнерство проекту з Дніпропетровським національним історичним музеєм імені Д. І. Яворницького, який залучить наші напрацювання до реекспозиції тематичної зали історії Другої світової війни. 

Наразі ми можемо констатувати, що проект викликав певний резонанс як серед науковців, так і серед громадськості. Зокрема сайт відвідало понад 25 000 осіб за короткий час його існування, також до публічної онлайн-презентації проекту долучився професор Гарвардського університету Сергій Плохій.

 

На сайті https://memoryvictims.com.ua/ є інформація про вашу команду. Як ми бачимо, у ній окрім вас була випускниця історичного факультету і двоє студентів-першокурсникі. Чи рівним був ваш внесок? Як склалося партнерство у команді?

Так, у нашій команді були окрім мене випускниця історичного факультету і наразі головна редакторка Павлоградської телерадіокампанії Тетяна Волкова та студенти-історики, які лише починають інтеграцію до професійного життя Ілля Платонов та Максим Стадник. Коли ми лише розпочали роботу, то у нас була установка, що ми – єдине ціле і робота кожного є важлива. І я можу сказати, що саме розподіл обов’язків дозволив нам отримати саме те, чого ми бажали.

Я намагався взяти на себе більше організаційних обов’язків і більше давати слово колегам, бо саме для них цей досвід є корисним і надихаючим. Студенти з одного боку побачили, що наука є поза межами факультету, більше того, дивлячись на Тетяну, вони розуміли, що після випуску у них є перспективи.

 

 

Скажіть будь ласка, судячи з обсягів проробленої роботи, тема, яку ви обрали, для вас не є новою. Як довго ви студіюєте питання знищення осіб з інвалідністю у роки Другої світової війни? 

У 2016 р. я долучився до міжнародного проекту «Забуті жертви нацизму». У проекті брали участь Гелінада Грінченко (Харківський національний університет імені В. Каразіна), Олена Петренко (Бохумський університет, Німеччина), Андрій Усач (Український атолицький університет). Перед нами постав великий виклик: пошук інформації у архівах СБУ, які відкрилися буквально нещодавно. Багато справ, які ми опрацювали, в тому числі і справи ігренських і васильківських лікарів (у психіатричній лікарні на Ігрені та у психіатричній лікарні у Дубовиках Васильківського району здійснювалися знищення психічнохворих у роки окупації – примітка В.Л.) ми серед дослідників брали першими, по суті, вводили до наукового обігу.

Далі у Гейдельберзькому університеті біло проведено воркшоп між німецькими та українськими істориками з проблематики знищення людей з інвалідністю нацистами у Німеччині та на окупованих територіях.
Практично всі учасники воркшопу стали авторами тематичного випуску одного з найавторитетніших серед істориків українських видань «України Модерної», а мене було запрошено редактором цього спеціального номеру (номеру 28), який побачив світ у 2020 році. 

 

Якими ви вбачаєте перспективи проекту?

Ми плануємо розширити географічні рамки проекту – і долучити інформацію про кейси по всій Україні. Окрім психічнохворих, ми плануємо висвітлити долю у роки окупації людей з інвалідність загалом. Щодо моїх особистих наукових планів, то у цьому році я готую до друку дві археографічні публікації (видання історичних джерел – примітка В.Л.)

 

 

Добавить комментарий

Comments system Cackle