Непідприємницькі товариства у механізмі реалізації права на свободу об’єднань

УДК 347.195

 

 

 Микола Галянтич,

 

 

доктор юридичних наук, доцент

заступник директора з наукової роботи

НДІ приватного права і підприємництва НАПрН України,

 

 

Володимир Кочин,

 

молодший науковий співробітник

відділу проблем приватного права

НДІ приватного права і підприємництва НАПрН України

 

 

 

Вказана стаття направлена на вирішення проблеми реалізації особами права на свободу об’єднань шляхом створення непідприємницьких товариств. Зокрема, авторами пропонується надати неформалізованим організаціям окремих цивільних прав, які б забезпечили досягнення мети, поставленої таким товариством.

 

 

 

Ключові слова: право на свободу об’єднання, неформальні організації, непідприємницьке товариство як юридична особа.

 

«Людина любить товариство, хай це навіть буде товариство самотньо палаючої свічки»

Г.К. Ліхтенберг

Проголошення державного курсу на побудову громадянського суспільства та розвитку демократії не достатньо для забезпечення існування товариств, що об’єднують незалежних, рівноправних людей. Для цього у державі має бути створений механізм реалізації прав та свобод людини, передбачені умови створення та діяльності непідприємницьких товариств та не втручання у діяльність цих об’єднань, за винятками обмежень встановленими у законодавстві, наприклад зловживання власними правами.

Однією з ознак, притаманних громадянському суспільству, є діяльність політичних партій, громадських організацій, трудових колективів та інших об’єднань громадян на добровільній основі. Тобто усі ці організації можна згрупувати у поняття «третього сектору», який діє поруч з державою та приватним бізнесом.

Актуальність проблем діяльності непідприємницьких товариств полягає у встановленні оптимального механізму реалізації права осіб на свободу об’єднання. При цьому варто додати, що поняття «об’єднання громадян», яке визначено законодавством, потребує уточнення і це право повинно поширюватися як на фізичних, так і на юридичних осіб, а механізм створення має бути прозорим та зрозумілим для пересічних учасників правових відносин.

Науковий інтерес до проблеми непідприємницьких організацій проявляли О. В. Батожська, В. І. Борисова, Н. Боржелі, С. Л. Буко, Ю. В. Вітка, Т. О. Ковдій, І. М. Кучеренко, В. В. Лисенко, В. В. Луць, К. В. Негребецька, В. Д. Примак, В. О. Чепурнов, Д. Ратцен, Д. Мур, М. Дарем та ін.

Метою вказаної статті є визначення суті створення непідприємницьких товариств. які як є юридичними особами, так і без такої реєстрації, під час реалізації права на свободу об’єднання, виявлення окремих законодавчих перешкод з метою їх усунення.

Право на свободу об’єднання (асоціації) передбачено як міжнародними, так і національними нормативно-правовими актами. Так, відповідно до ч. 1 ст. 20 Загальної декларації прав людини кожна людина має право на свободу мирних зборів і асоціацій. Вказане право також знайшло своє відображення і у Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, де у ч. 1 ст. 11 більш розширено визначено про свободу об’єднання (association) з іншими особами, вступати до них для захисту своїх інтересів.

У свою чергу, відповідно до ч. 1 ст. 36 Конституції України закріплено право на свободу об’єднання у політичні партії та громадські організації для здійснення і захисту своїх прав і свободу задоволення політичних, економічних, соціальних, культурних та інших інтересів, за винятком обмежень, встановлених законом в інтересах національної безпеки та громадського порядку, охорони здоров’я населення або захисту прав і свобод інших людей.

Таким чином, об’єднання громадян полягає у праві на мирні зібрання або створення асоціацій як суб’єктів правових відносин. Про це зокрема відзначає Д. Макбрайд підкреслюючи, що асоціація як об’єднання має бути не просто зібранням людей, які переслідують одну мету, але й повинно мати певний ступінь стабільності свого існування, мати організаційну структуру [1, С. 321].

Слід погодитися, що асоціація як юридична особа досягає кращого результату у своїй діяльності [1, С. 344]. Саме тому, цивільне законодавство окрім права на свободу об’єднання (ст. 314 Цивільного кодексу України) передбачає можливість існування непідприємницьких товариств як юридичних осіб приватного права (ч. 2 ст. 83, ст. 85 Цивільного кодексу України).

В залежності від мети, яку переслідують особи, в одному випадку право на об’єднання може реалізуватися через різного ступеня організації зібрання (мітинг, демонстрація), а в іншому – стійка організація у формі юридичної особи. У такому разі, вказана юридична особа буде не як форма задоволення суспільних потреб у механізмі централізації капіталів (підприємницькі юридичні особи), а створена для захисту інтересів окремих прошарків і верств населення [2, С. 124].

Вчені називають передумови створення непідприємницьких товариств: соціально-політичні (плюралізм; схильність населення до об’єднання; право на свободу слова та зібрань; розвитку концепції створення правової держави; підтримка демократії) та економічні (ефективність діяльності; невідповідність ринкових механізмів потребам суспільства; додаткова підтримка ринку) [3, С. 11-15]. До цього слід додати, що організація, яка діє як самостійний учасник є більш вигідним, переконливим контрагентом як у публічних, так і у приватних правовідносинах. Тобто, реалізуються вже інтереси конкретної юридичної особи, яка представляє або своїх засновників (учасників) як приватно-корисне непідприємницьке товариство, або широке коло осіб, об’єднаних за певною ознакою як суспільно-корисне непідприємницьке товариство.

До прикладу, Т. В. Степаненко стверджує, що при захисті прав невизначеного кола осіб (захист громадського інтересу) у судовому порядку суб’єктами звернення є фізичні особи, державні органи, громадські об’єднання, організації, але при цьому позивач має бути персоніфікованим для встановлення його індивідуалізації в суді [4, С. 151-152].

Аналізуючи положення законодавства європейської системи права (Civil Law), Н. Боржелі прийшла до висновку, що непідприємницькі організації у формі фондів та асоціацій можуть не бути юридичними особами (наприклад, відповідно до німецького законодавства). При цьому, вони не підлягають реєстрації, можуть виступати від власного імені, отримувати пожертви, мати у власності майно (за винятком нерухомого), нести відповідальність у суді за своїми зобов’язаннями, оголошені банкрутом, а члени натомість несуть необмежену відповідальність [5, С. 406].

Чинне законодавство України свою чергу, за відсутності єдиного нормативно-правового акта, який би врегульовував правосуб’єктність непідприємницьких організацій, передбачає широке коло утворень, які можна назвати непідприємницькими товариствами, хоча така різноманітність породжує певні проблеми під час практичного застосування.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 21 Закону України «Про цінні папери та фондовий ринок» фондова біржа утворюється і діє в організаційно-правовій формі товариства (крім повного, командитного товариства і товариства з додатковою відповідальністю) або дочірнього підприємства, проте наступний абзац вказаної норми передбачає, що прибуток фондової біржі спрямовується на її розвиток та не підлягає розподілу між засновниками. Таким чином, відповідно до положень ч. 2 ст. 83 та ст. 85 Цивільного кодексу України фондова біржа повинна бути непідприємницьким товариством, а не акціонерним товариством, як нині зареєстровані ПАТ «Українська біржа» чи ЗАТ «Українська фондова біржа» [7-8]. Схожа проблема існує і з споживчими кооперативами, які ніби і є непідприємницькими товариствами, але прибуток в них розподіляється як у підприємницьких, про що наголошує І. М. Кучеренко [8, С. 54].

Решта непідприємницьких товариств, такі як споживчі кооперативи (ч. 3 ст. 5 Закону України «Про споживчу кооперацію») та релігійні організації (ст. 13 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації»), визнаються юридичними особами, або набувають прав юридичних осіб у разі створення профспілки, об’єднання профспілок (ч. 9 ст. 16 Закону України «Про професійні спілки їх права та гарантії діяльності») чи фондів творчих спілок (п. 7 ч. 1 ст. 9 Закону України «Про професійних творчих працівників та творчі спілки»).

Можливо, слід говорити про недосконалість юридичної техніки при підготовці вказаних нормативно-правових актів, адже названі вище форми організації громадян мають бути юридичними особами, а не визнаватися чи набувати їх прав, оскільки це призводить до виокремлення утворень, які не притаманні цивільному праву (на зразок публічних утворень – суб’єктів публічного права, передбаченого ч. 2 ст. 2 Цивільного кодексу України).

Слід додати, що об’єднання співвласників багатоквартирного будинку (п. 8 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про об’єднання співвласників багатоквартирного будинку), кредитна спілка (ч. 1 ст. 3 Закону України «Про кредитні спілки») та кооператив (п. 2 ч. 1 ст. 2 Закону України «Про кооперацію) є юридичними особами і їх місце серед учасників цивільних правовідносин не породжує жодних сумнівів.

На думку В. Яворського, який аналізував реалізацію свободи об’єднань (асоціацій) за 2008 рік, законодавство України не відповідає критерію якості, що вимагається міжнародними конвенціями, а певні обмеження (щодо мети діяльності, території діяльності тощо) не є необхідним в демократичному суспільстві [8, С. 119]

Безперечно, законодавство передбачає можливість утворення громадських організацій, їх спілок (ст. 17 Закону України «Про об’єднання громадян») чи театрів у формі самодіяльності (ч. 5 ст. 7 Закону України «Про театр та театральну справу») і без статусу юридичної особи. Проте, у такому випадку є досить спірним можливість реалізувати права такого утворення та представляти інтереси не лише засновників, а й не членів такої організації. Для прикладу можна говорити про відсутність можливості відкриття банківського рахунку такої організації чи укладення договору оренди приміщення тощо. Фактично це може виглядати як реалізація окремою фізичною особою прав та обов’язків організації, але нівелюється сама мета такого утворення – свобода об’єднання (асоціації).

Ведучи мову про ознаки непідприємницьких товариств, наведених у навчальному посібнику за редакцією В. В. Луця [3, С. 17-18], варто відмітити, що окремі з них (такі як самоуправління чи добровільність) притаманні в цілому юридичним особам приватного права, інші ж – некомерційність, неприбутковість та корисність – у повній мірі відображають особливості цих юридичних осіб.

Загальні ознаки юридичних осіб, які наводить В. І. Борисова [10, с. 114-116] (організаційна єдність, публічність виникнення і припинення, майнова відокремленість, самостійна відповідальність, виступ у цивільному обороті від свого імені) лише частково можуть набуватися непідприємницькими організаціями, які не мають статусу юридичної особи, а саме легалізовані шляхом повідомлення громадської організації.

Отже, виходячи з цього можна стверджувати, що непідприємницькі товариства за своєю правовою природою є юридичними особами, оскільки відповідають ознакам, передбаченим у абзаці 1 ч. 1 ст. 80 Цивільного кодексу України – організація створена та зареєстрована у встановленому законом порядку, але ті, які не зареєстровані як юридична особа, не мають цивільної правоздатності та дієздатності і не можуть бути позивачем та відповідачем у суді, на підставі абзацу 2 вказаної норми.

Відповідно до п. 5 Рішення Комітету Міністрів Ради Європи «Основоположні принципи статусу неурядових (non-governmental) організацій у Європі та пояснювальна записка» від 16 квітня 2003 р. неурядові організації можуть бути як неформальними організаціями (informal bodies), так і структурами, які мають правосуб’єктність.

При цьому слід відмітити, що особливі статуси (фінансові, податкові) вони можуть отримувати як доповнення до правосуб’єктності. Тим самим, якщо створена організація не є юридичною особою, то і жодних пільг вона не отримує, тобто відносини існуватимуть виключно між її учасниками, а тому виникає запитання щодо доцільності повідомлення про створення такої організації, як це передбачено законодавством України.

Як згадувалося раніше, серед широкого спектра непідприємницьких товариств лише окремі з них не є юридичними особами, хоч і мають важливу ознаку – публічність утворення, а процедура такої легалізації фактично перетворюється на реєстрацію.

Так, відповідно до ч. 2 ст. 15 Закону України «Про об’єднання громадян» до заяви про реєстрацію об’єднання громадян подаються статути (положення), протокол установчого з’їзду (конференції) або загальних зборів, відомості про склад керівництва центральних статутних органів, дані про місцеві осередки, документи про сплату реєстраційного збору.

До «письмового повідомлення», передбаченого ст. 17 Закону України «Про об’єднання громадян», на підставі п. 9 Постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження положення про порядок легалізації об’єднань громадян» №140 від 26.02.1993 подається заява з прізвищем, ім’ям, по батькові засновників, рік народження, місце постійного проживання, назва організації і місцезнаходження центральних статутних органів, основна мета діяльності громадської організації. Отже, фактично різниця між реєстрацією та повідомленням полягає лише у відсутності установчих документів при «повідомленні».

Крім того, можна навести ще один приклад державного втручання у свободу об’єднань. Європейський суд з прав людини у справі «Корецький та інші проти України» (Заява №40269/02) у п. 33 рішення встановив, що практика реєстрації, яка склалася в Україні, щодо внесення змін та доповнень до тексту статуту непідприємницьких організацій органом державної влади без згоди об’єднання суперечить гарантіям ст. 11 Конвенції про захист прав людини [11].

На практиці є взагалі випадки, коли громадська організація як юридична особа зареєстрована без власного статуту, що суперечить статтям 87-88 Цивільного кодексу України. Мова іде про залишену у спадок від радянської влади систему Українського товариства мисливців і рибалок (УТМР).

Відповідно до п 1.3 Статуту УТМР власне товариство, Кримська республіканська, обласні, Київська міська та Севастопольська регіональна організації УТМР є юридичними особами, мають закріплене за ними майно і самостійний баланс, рахунки в банківських установах, печатку, штамп з своїм найменуванням, здійснюють свою діяльність, керуючись єдиним Статутом Українського товариства мисливців і рибалок, на підставі якого реєструються у відповідності до чинного законодавства України. Для виконання статутних завдань УТМР юридичними особами можуть бути районні, міжрайонні, міські організації, які діють за єдиним Статутом УТМР, реєстрація яких здійснюється на підставі рішення ради Кримської республіканської, обласної, Київської міської та Севастопольської регіональної організації, цього Статуту, у відповідності до чинного законодавства України [12]. Таким чином, один статут для щонайменше 28 окремих юридичних осіб, що викликає великий сумнів щодо законності діяльності таких суб’єктів правових відносин.

 

 

Таким чином, на підставі викладеного вище можна прийти до наступних висновків: 1) недосконалість механізму легалізації (офіційного визнання) порушує принципи статусу неурядових організацій, прийнятих Комітетом Ради Європи щодо неформальних організацій (які мають ознаки учасників правових відносин) та публічності виникнення юридичних осіб; 2) зважаючи на комплексне розуміння ст. 17 (повідомлення про заснування) та ст. 20 (права зареєстрованих об’єднань) Закону України «Про об’єднання громадян» говорити про права непідприємницьких товариств, які не є юридичними особами, взагалі важко; 3) реалізація права на свободу об’єднань повинна бути доступнішою, ніж приміром свобода підприємництва, яка знаходиться в межах державного регулювання. Однак, статтею 186-5 Кодексу України про адміністративні правопорушення передбачено відповідальність за керівництво та участь у діяльності громадських організацій, які не легалізовані, а тому і вести мову про неформальні організації в Україні неможливо. Примітним же є той факт, що вказані правопорушення містяться у главі 15 Кодексу – «Адміністративні правопорушення, що посягають на встановлений порядок управління».

 

 

 

Варто погодитися з думкою Європейського суду з прав людини у тому, що можливість засновувати юридичну особу з метою діяти колективно в сфері суспільних інтересів є одним з найважливіших аспектів права на свободу об’єднання, за відсутності якого вказане право було б позбавлене будь-якого сенсу (п. 38 рішення) [11].

 

 

 

Таким чином, з метою удосконалення чинного законодавства пропонується надати неформальним (легалізованим шляхом повідомлення) непідприємницьким товариствам окремих цивільних прав, зокрема виступати від власного імені, отримувати пожертви, нести відповідальність у суді. Тим самим забезпечиться практична реалізація права осіб на свободу об’єднання, а непідприємницькі товариства, які не є юридичними особами, зможуть приймати участь у цивільних відносинах.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ПРИМІТКИ

 

1.                 Джереми Макбрайд Международное право и судебная практика в поддержку гражданского общества // Хрестоматия по некоммерческому праву / Составитель: В. Овчаренко. Алматы, ТОО «Издательство LEM», 2007. – С. 315-385.

2.                 Борисова В. І. До проблеми сутності юридичної особи // Еволюція цивільного законодавства: проблеми теорії і практики. Матеріали міжнародної науково-практичної конференції. 29-30 квітня 2004 р. м. Харків. – К.: Академія правових наук, НДІ приватного права і підприємництва, НДІ інтелектуальної власності, Національна юридична академія України ім. Ярослава Мудрого, 2004. – С. 122-125.

3.                 Правовий статус непідприємницьких організацій / під ред. доктора юридичних наук, професора, академіка НАпрН України В.В. Луця, - Навчальний посібник, - Київ, 2006, 416 с.

4.                 Степаненко Т. В. Щодо процесуального положення осіб, які звертаються до суду з позовами про захист невизначеного кола осіб // Ученые записки Таврического національного университета им. В. И. Вернадского, Серия «Юридические науки», Том 20 (59), №1. – 2007, - С. 149-155.

5.                 Наталья Боржели Правовой статус и организационно-правовая форма некоммерческих организаций // Хрестоматия по некоммерческому праву / Составитель: В. Овчаренко. Алматы, ТОО «Издательство LEM», 2007. – С. 403-410.

6.                 ПАО "УКРАИНСКАЯ БИРЖА" (заголовок з сайту) // електронний ресурс: http://ux.ua/s42

7.                 Українська фондова біржа (заголовок з сайту) // електронний ресурс: http://www.ukrse.kiev.ua/about/

8.                 Кучеренко І. М. Місце споживчих товариств у системі непідприємницьких кооперативів // Університетські наукові записки, 2005, № 3 (15), с. 52-59.

9.                 Яворський В. Свобода об’єднань (асоціацій) // Права людини в Україні – 2008. Доповідь правозахисних організацій. / За ред. Є.Захарова, В.Яворського. / Українська Гельсінська спілка з прав людини. – Харків: Права людини, 2009. – С. 119-125.

10.            Борисова В.І. Поняття і ознаки юридичної особи // Цивільне право України: Підручник: У 2 т. / Борисова В.І. (кер. авт. кол.), Баранова Л.М., Жилінкова І.В. та ін..; За заг. ред. В.І. Борисової, І.В. Спасибо-Фатєєвої, В.Л. Яроцького. – К.: Юрінком Інтер, 2006. – Т.1. – С. 113-116.

11.            Рішення Європейського суду з прав людини, Справа «Корецький та інші проти України» (Заява N 40269/02) від03.04.2008 // Офіційний Вісник України 2009, 69 від 18.09.2009, ст. 2411.

12.            Статут Українського товариства мисливців і рибалок (заголовок з сайту) // електронний ресурс: http://www.uoor.com.ua/ukr/about_organiz...

 

 

 

Галянтич Николай, Кочин Владимир. Некоммерческие товарищества в механизме реализации права на свободу ассоциаций.

 

 

 

Данная статья направлена на решение проблемы реализации лицами права на свободу объединений путем создания некоммерческих обществ. В частности, авторами предлагается предоставить неформализованным организациям отдельных гражданских прав, которые бы обеспечили достижение цели, поставленной таким обществом.

 

 

 

Ключевые слова: право на свободу объединения, неформальные организации, некоммерческое общество как юридическое лицо.

 

 

 

 

Galyantych Mykola, Kochyn Volodymyr. Non-profit associations in the mechanism of realization of the right to freedom of association.

 

 

 

This article is directed to solve the problem of the realization by persons the right to freedom of association by creating a non-profit associations. In particular, authors are asked to provide informal organizations of several civil rights that would ensure the achievement of the purpose set in such association.

 

 

 

Key words: right to freedom of association, informal, non-profit organization as a legal entity.