Руйнувати – не будувати… - коментар до подій у Тернополі навколо демонтажу каплиці

 

Мене попросили дати коментар останнім подіям в Тернополі навколо демонтажу каплиці в парку. Якщо Ви не в курсі, то от лінк http://te.20minut.ua/news/10207602

Дана стаття на прикладі подій в Тернополі характеризує стан української спільноти в більш ширшому ракурсі. 

Так і хочеться запитати: ну і що тепер, що далі, чого досягнули в результаті? Останні події в Тернополі щодо демонтажу каплички, заставляють серйозно замислитись, в якому ж суспільстві ми всі живемо, яке майбутнє готуємо для себе і своїх дітей.

Проаналізувати ситуацію, що склалася я б хотіла, в першу чергу, з точки зору міжособистісних стосунків, коли існує поділ суспільства на «своїх» і «чужих», або, що теж саме, поділ на «ми» і «вони». Як правило, під таким поділом розуміють перевагу одних над іншими, свою «винятковість» ставлять над інтересами «тих» інших, «недостойних» (як варіант – «недолугих», «грішних», «сектантів» і так дальше). Такий поділ, це все рівно, що бомба сповільненої дії, вибух якої зараз ми маємо можливість спостерігати.

Віряни з одного боку і прості тернополяни з іншого, і що саме головне – нетерпимість одних по відношенню до інших між ними. Проте, це наслідок більш глибших процесів в середині нашої спільноти, і те, що відбувається зараз, лише віддзеркалення того незадоволення, нетолерантності, що існує в середині суспільства і, в першу чергу, незадоволення діями влади, на яку в нас прийнято традиційно покладати великі надії по вирішенню всіх нагальних питань, забуваючи про те, що будь-яка влада першочергово лобіює власні інтереси.

Агресія, яка є в середині суспільства, рано чи пізно мусить знайти вихід, як правило, вона є напрямлена на руйнування, або, що доволі часто те ж саме - «на відновлення справедливості». Люди, які руйнують, чи то каплиці, чи то один суспільний устрій на користь якогось іншого, завжди відчувають себе в чомусь ущемленими (ущербними), такими, з якими несправедливо повелися (влада, доля, сектанти…), щось не додали, щось в них забрали, це і породжує колективну агресію, агресію, дійсною причиною, якої є власна бездіяльність і перекладання на когось відповідальності за власну долю і долю міста.

Коли є стільки невираженої подавленої агресії, конструктивний діалог є неможливим, бо ніхто не є зацікавленим в досягненні конструктивного рішення, ціллю є «покарання законовідступників», дати вихід «праведному гніву». І це лякає, бо історія знає безліч прикладів «відновлення справедливості».

Невже громада Тернополя протягом років (!) не помічала незаконної забудови? Чому ж тоді мовчали, не піднімалися так масово як зараз на демонтаж? На кого надіялися, хто мав прийти і все «порішати»? Все те, що зараз відбувається навколо демонтажу як не найкраще характеризує наше сучасне суспільство, народний гнів поступово переповнює чашу терпіння, шукаючи вихід через от такі от демонтажі, через пошук «чужих», або іншими словами – цапів відбувайлів, на кому можна «розрядитися».

Сьогодні це сектанти, які самовільно з мовчазної згоди громади міста захопили шмат паркової території, а хто буде завтра? Пора нарешті визнати, що такі секти, самовільне заволодіння громадськими територіями, незаконні забудови і багато чого іншого є наслідком того суспільства, яке ми самі собі побудували, тої влади, яку самі собі повибирали!

Лише тоді, коли закон буде один для всіх без винятку, можливі зміни в самому суспільстві, але до цього ще довгий шлях, який починається з кожного індивідуально і в першу чергу з поваги до себе самого, до тих, хто є рядом і до майбутніх поколінь.